Понеділок
26 жовтня 2015 р.
ПОРОШКОВО – СМІТНИК
У ЦЕНТРІ ЗАКАРПАТТЯ?
Днями довелося побувати в найбільшому поселенні Турянської долини – славному селі Порошкові. Славне воно своїми земляками: тут народилися голова Сойму Карпатської України Августин Штефан та перший народний артист нашого краю Михайло Кречко, творили і працювали у Порошкові будитель ХІХ століття Євген Фенцик та дитяча письменниця Марія Підгірянка; відпочивав тут і класик української поезії Євген Маланюк.
Але якщо славне Порошково знаними людьми, то ніяк не славне своїм зовнішнім виглядом. Такого занехаяного центру села нема більше ніде на Перечинщині.
Центральна площа, на якій, між іншим, знаходяться двоповерховий Будинок культури та сільрада, просто потопає в смітті. Увесь майдан всіяний папірцями, пакетами, пляшками та іншою використаною тарою близько десяти крамниць та генделиків, які тут розташувалися.
Автобусна зупинка, яку, на превелике щастя, вдалося нарешті облаштувати, гордо височіє у смітті «по коліно». На ній нема навіть позначення, що ви потрапили саме в Порошково, а не в Пасіку чи Раково. (Хай проїжджі та туристи ламають собі голову). Про таку цивілізовану річ, як графік рейсів, навіть не йдеться. Люди передають один одному інформацію про рух автобусів з уст в уста, як в доісторичні часи, внаслідок чого доводиться вичікувати зайвих півгодини, а то й годину-другу. Нема дошки оголошень і біля сільради чи клубу, що є елементарним засобом спілкування влади з громадою. Все це коштує невеликих грошей, було б бажання ставати сучасним та цивілізованим.
Поки я годину вичікував автобус на цій трасі обласного значення, посередині площі стовбичив кінь, запряжений у підводу. Доки його газда прохолоджувався пивом у генделику, бідна маржина під палючим сонцем знемагала, несамовито іржучи та довбаючи передніми копитами землю.
На єдиному білборді на площі вже кілька місяців красується антиолігархічне передвиборне гасло із чудовим закликом «Не зрадь Майдан!». За законом така агітація мала бути знята ще перед голосуванням. Уже півтора місяця як вибори закінчилися, а Порошково все ще бореться з кандидатами-олігархами. Чи то сільський голова Юрій Касинець у принциповій опозиції до Президента України, проти якого й була спрямована ця агітація? Чи, може, він не ходить по центру села, добираючись до сільради городами, тому й не відає, що твориться у нього під носом?
Тому виникає закономірне питання: чи є у Порошкові хоча б яка-небудь влада? Невже «обличчя села» – центральну площу не можна тримати в елементарному порядку? Позбирати папірці, лахміття та пляшки, інший непотріб, заборонити стоянку худобі, зняти старий білборд, вивісити графік руху автобусів?
Кожна торгова точка повинна відповідати за чистоту і порядок прилеглої території. Якщо не можуть поділити між собою територію, хай прибирають усю площу по черзі. Біля кожної крамниці має стояти смітник, куди й будуть викидати обгортки та пляшки від тих товарів, які тут купують. Це перше правило чистоти.
Окрім того, можна піти шляхом інших населених пунктів, де громадську територію прибирають безробітні, що отримують допомогу у центрі зайнятості за громадські роботи. Таких у Порошкові, вочевидь, теж вистачає.
Шляхів дотримання порядку чимало. Було б тільки бажання у голови села.
Олександр ГАВРОШ.